Законодавство України гарантує чоловікам і жінкам право на охорону здоров’я та безоплатну медичну допомогу. Сьогодні діють понад 340 законів, які стосуються питань охорони здоров’я (прямо чи опосередковано), у тому числі й гарантій на охорону здоров’я. Крім законодавчих актів вагоме значення мають міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Вони також є частиною національного законодавства України.

Основні компоненти права на здоров’я:

1. Наявність – громадські об’єкти охорони здоров’я, товари та послуги, а також програми мають бути доступні в достатній кількості в межах країни.

2. Доступність – медичні заклади, товари і послуги мають бути фізично та економічно доступними для всіх без дискримінації та має бути забезпечена можливість пошуку, одержання і поширення інформації, що стосується питань здоров’я.

3. Прийнятність – товари і послуги мають бути культурно прийнятними та відповідати принципам медичної етики.

4. Якість – медичні заклади, товари і послуги мають відповідати науковим та медичним вимогам і бути якісними.

Згідно із Угодою про асоціацією між Україною та ЄС держава взяла на себе зобов’язання до 2026 р. оновити національне законодавство у сфері охорони здоров’я (зокрема, за такими напрямками: інфекційні захворювання, онкологічні захворювання, система кровообігу, людські тканини, клітини та органи, психічне здоров’я (включно з наркотичною залежністю), попередження травматизму, боротьба з тютюнопалінням та вживанням алкоголю, пропагування здорового способу життя), а саме:

■ зниження кількості серцево–судинних захворювань за допомогою комплексного підходу до боротьби з причинами їх виникнення;

■ зменшення кількості інфекційних захворювань населення через створення стандартизованої мережі епідеміологічного нагляду та контролю за їх поширенням;

■ зниження смертності від раку за допомогою ефективної програми скринінгу;

■ зниження травматизму та організація умов безпеки для громадян;

■ регулювання правил поведінки на ринку виробників і продавців тютюнових виробів з метою захисту здоров’я громадян;

■ зменшення рівня споживання алкогольних напоїв серед підлітків та молоді шляхом стандартизації маркування продуктів, що підпадають під цю категорію.

З точки зору гендерного підходу важливим є статеві особливості захворювань, які покликані ідентифікувати різні потреби жінок і чоловіків у галузі охорони здоров’я, а також визначити способи задоволення цих потреб. Такі особливі потреби чоловіків і жінок враховує гендерна медицина. Гендерна медицина показує що, крім відмінностей в будові та роботі репродуктивних систем чоловічого та жіночого організмів, є гендерні особливості виникнення, розвитку, а також профілактики і лікування «однакових» захворювань.

Захворюваність та смертність від злоякісних новоутворень. Ризики для жінок захворіти одним з онкологічних захворювань є вищими, ніж для чоловіків76. Частка хворих жінок останніми роками складає 52-53% загального числа хворих з вперше встановленим діагнозом злоякісних новоутворень. У 2020 р. було зареєстровано захворілих 52,3 тис. чоловіків і 57,4 тис. жінок. Значна частка всіх випадків захворюваності припадає на жінок віком 35-49 років, вік, який вважається найбільш продуктивним у соціальному, економічному та суспільному сенсах.

Захворювання на COVID-19. У загальному числі осіб, у яких було підтверджено коронавірусну хворобу (COVID-19), 60% становили жінки. Водночас смертність чоловіків від цієї хвороби є вищою за смертність жінок (серед померлих 53% чоловіків та 47% жінок). Це було пояснено особливостями як фізіологічного, так і поведінкового характеру.

Захворюваність ВІЛ/СНІД. Наразі в Україні триває шостий етап розвитку ВІЛ-інфекції, який почався у 2020 р. Цей етап пов’язаний з пандемією COVID-19, викликаною SARS-CoV-2, і характеризується зниженням доступу до медичних послуг, пов’язаних з ВІЛ, насамперед до послуг з тестування, що було обумовлено локдаунами, перепрофілюванням багатьох лікарень під стаціонари для надання медичної допомоги хворим на COVID-19. Як наслідок, число осіб, обстежених на наявність антитіл до ВІЛ, порівняно з 2019 р., знизилася майже на чверть – з 2,5 млн. до 1,9 млн.

У більшості людей, які живуть з ВІЛ був обмежений доступ не лише до стаціонарної, але й до амбулаторної медичної допомоги у зв’язку із задіянням лікарів-інфекціоністів до роботи в інфекційних стаціонарах. Усі ці фактори не могли не вплинути на розвиток епідемічного процесу. Негативні наслідки пандемії стануть відчутними згодом, і у першу чергу проявлятимуться зростанням нових випадків ВІЛ-інфекції та погіршенням клінічного перебігу хвороби у людей, які живуть з ВІЛ.