Головна > Корисні поради > Дифтерія у дорослих та дітей – симптоми, причини, лікування й профілактика дифтерії

Що таке дифтерія?

Дифтерія – інфекційне захворювання яке протікає гостро, та характеризується запаленням, переважно ротоглотки, основною причиною якого є потрапляння в організм бактерії Corynebacterium diphtheriae (бацила Леффлера, розмов. дифтерійна паличка).

Назва хвороби утворилась від грецького слова «diphthera», що переводиться як — плівка, перетинка. Серед інших її назв виділяються – дифтерит (застаріла назва хвороби), злоякісна ангіна, смертельна виразка глотки, петля ката, сірійська хвороба.

Крім ротоглотки (близько 90% усіх випадків хвороби), інфекція провокує розвиток запалення в бронхах, носі, очах, на шкірі й статевих органах.

Розвиток дифтерії

Джерелом збудника дифтерії (дифтерійної палички — Corynebacterium diphtheriae) є носій інфекції – хвора людина.

Шляхи передачі – повітряно-краплинний (через чхання, кашель, розмову на близькій відстані), контактно-побутовий (через порізи, травми, садна, кон`юнктиву ока), харчовий (вживання інфікованої їжі).
Інкубаційний період ( від моменту потрапляння інфекції в організм до перших ознак захворювання) становить від 2 до 10 днів.

Найбільш частим місцем, де осідає інфекція є ротоглотка. Серед інших місць можна виділити – трахею, бронхи, носову порожнину, поверхню шкіри, очі, статеві органи.

Після потрапляння дифтерійної палички на слизові оболонки ротоглотки, вона виділяє екзотоксин і інші патологічні ферменти, які утворюють у даному місці вогнище запалення – розвивається некроз епітелію, гіперемія судин і підвищена проникність їх стінок. Далі вогнище інфекції й навколишні його тканини покриваються фібриновою плівкою, яка на початкових стадіях виглядає як желеподібний наліт і легко знімається, але з часом наліт ущільнюється, набуває сіруватого відтінку, а при спробі його зняти виступають краплі крові. Однак слід зазначити, що при легкому перебігові захворювання, фіброзний наліт не покриває слизових.

Поширення інфекції по всьому організму відбувається через кровоносні й лімфатичні судини, отруюючи організм і викликаючи локальний лімфаденіт, набряк тканин, розлад серцево-судинної й нервової систем, вражаються нирки, надниркова залоза й інші органі й системи. При цьому підвищується температура тіла, з’являється нудота, загальна слабість, ніс закладений.

При важкому перебігу хвороби розвивається набряк піднебінного язичка, дужок і мигдалин,що звужує прохід глотки.

Дуже важливо приділити належну увагу хворобі вчасно й не допустити зв’язування виділюваного дифтерійною паличкою токсину зі специфічними рецепторами клітин, тому що на пізніх стадіях введення антитіл уже не може нейтралізувати токсин в організмі.

Після дифтерії імунітет не завжди захищає людину від повторного інфікування й розвитку хвороби.

Симптоми можуть змінюватися, залежно від локалізації, форми й стадії хвороби:

o Збільшення піднебінного язичка, дужок, мигдалин, а також можливий на них плівковий наліт, найчастіше сіро-білого кольору;
o Гіперемія (почервоніння) і набряк горла;
o Незначний біль у горлі, особливо при ковтанні;
o Збільшення шийних лімфовузлів, набряк шиї;
o Підвищення температури тіла, аж до 41 °С;
o Загальна слабість, млявість, нездужання, підвищена сонливість;
o Головний біль, запаморочення;
o Нудота, іноді із блювотою;
o Блідість шкірних покривів.

1. Дифтерія ротоглотки діагностується в 95% усіх випадків захворювання. Симптомами є різке підвищення температури тіла до 38-39 °С, наліт на мигдалинах і на слизовій навколо мигдалин, загальне нездужання, слабкість, головний біль, біль у горлі при ковтанні, гіперемія й набряк мигдалин, піднебіння й дужок, незначний біль у шийних лімфовузлах.

Дифтерія ротоглотки підрозділяється на наступні форми:

Локальна дифтерія – зустрічається в 75% хворих дифтерією ротоглотки, характеризується, що легко знімається нальотом на мигдалинах, який може бути присутнім близько 6-8 днів, різким підйомом температури тіла, яка через кілька днів нормалізується. Підрозділяється на наступні типи:

Острівцева – наліт на мигдалинах нерівний, у вигляді різних по величині острівців.
Плівкова – мигдалина вкривається щільною, білувато-сіруватою фіброзною плівкою, при знятті якої слизова починає кровоточити, а на місці знятої плівки, наступного дня з’являється новий наліт.
Катаральна – характеризується невеликим почервонінням і набряком мигдалин, незначним дискомфортом у горлі при ковтанні, субфебрильною температурою тіла. Діагностується рідко.

Розповсюджена дифтерія – характеризується утворенням нальоту за межами ротоглотки, при цьому симптоми інтоксикації більш виражені, спостерігається збільшення лімфовузлів і їх чутливість при пальпації, біль у горлі. Звичайно розвивається з локальної форми хвороби.

Субтоксична дифтерія – характеризується тими ж симптомами, що й розповсюджена форма, але відрізняється від локальної набряком підшкірної клітковини в області шиї, над шийними лімфовузлами, та часто носить однобічний характер.

Токсична дифтерія (1, 2 і 3 ступеню) – характеризується гострим початком перебігу хвороби, різким підвищенням температури тіла ( аж до 41 °С), головним болем, сонливістю, млявістю, болем у горлі, а іноді й у животі. В ротоглотці, на перших стадіях спостерігається гіперемія, набряклість і желеподібний наліт, що легко знімається, який через пару днів стає щільним фіброзним шаром білувато-сіруватого відтінку, при знятті якого слизова починає кровоточити. Наліт повністю покриває мигдалини, піднебіння, дужки. При 2 і 3 ступенях хвороби набряк майже перекриває просвіт зіва, може розвинутися періаденіт. Серед інших ознак можна виділити – закладеність носа, зміна голосу, солодкувато-нудотний запах з ротової порожнини, набряклість шиї, нудота, блювота, тахікардія, ціаноз губ, зниження артеріального тиску. Чим вище ступінь хвороби, тим набряк шиї більше, досягаючи навіть область, нижче ключиці, а симптоми стають більш вираженими. Найчастіше, токсична дифтерія відзначається в дорослих, і приблизно в 20% всіх хворих даним захворюванням. Іноді носить комбінований характер, поєднуючись із враженням носа й гортані.

Гіпертоксична дифтерія – характеризується важким перебігом, є найбільш складною й небезпечною для життя формою хвороби. Розвивається звичайно на тлі інших захворювань – алкоголізмі, гепатиті, цирозі печінкицукровому діабеті. Характеризується різким початком і стрімким розвитком запального процесу: висока температура тіла ( до до 41 °С), озноб, зниження артеріального тиску, слабкий пульс, слабкість, блідість, запаморочення, головний біль, шкірні й внутрішньоорганні крововиливи, кровотечі. У хворого домінують ознаки інфекційно-токсичного шоку, який може привести до летального результату вже на 1-2 день від перших симптомів хвороби.
Геморагічна дифтерія – характеризується великими кровотечами (переважно з носа, ясен, органів травлення), кров’янистими дифтерійними нальотами.

2. Дифтерійний круп

Дифтерійний круп найчастіше розвивається в дорослих пацієнтів, і звичайно поєднується з дифтерією ротоглотки. Розвивається протягом 3-х стадій, кожній їз яких властиві різні клінічні прояви. Розглянемо їх:

Дисфонічна стадія супроводжується грубим гавкаючим кашлем і осиплістю голосу. Тривалість становить 1-3 дня в дітей і до 7 днів у дорослих.
Стенотична стадія супроводжується афонією, беззвучним кашлем, тривожністю, блідістю шкіри, ціанозом, утрудненим диханням із шумом, подовженим вдихом, тахікардією, втягуванням виступів грудної клітки.
Асфіксична стадія супроводжується частим і поверхневим диханням, ниткоподібним пульсом, зниженим артеріальним тиском, ціанозом. Далі у хворого порушується свідомість, з’являються судоми тіла, після чого хворий помирає від асфіксії.

Дифтерійний круп також підрозділяється на наступні форми:

3. Дифтерія інших локалізацій

Дифтерія носа – характеризується утрудненим носовим диханням, не вираженою інтоксикацією організму, серозно-гнійними або сукровичними виділення з носової порожнини, а також гіперемією, набряклістю, ерозіями й фіброзним нальотом на слизових носа. Біля носових ходів можуть бути ознаки подразнення, з кірочками що мокнуть.

Дифтерія очей — протікає в трьох формах:

Катаральний перебіг – супроводжується запаленням кон`юнктиви ока й скудними виділеннями з органів зору, нормальною або злегка-підвищеною температурою тіла;
Плівчастий перебіг – супроводжується субфібрильною температурою тіла, гіперемією кон`юнктиви й утворенням на ній фібринової плівки, серозно-гнійними виділеннями.
Токсичний перебіг – характеризується гострим початком, набряком вік, рясними сукровично-гнійними виділеннями з очей, набряком обличчя, утворенням фібринової плівки, локальним лімфаденітом, симптомами інтоксикації організму.

Дифтерія шкіри – характеризується слабо-вираженими ознаками інтоксикації, брудно-сірим фіброзним нальотом, гнійними виділеннями у місці порізу. Формування запального процесу відбувається в місцях порізів, саден, тріщин, відкритих поранень, попрілостей, екземи, грибковому враженні шкіри.

4. Комбіновані форми дифтерії характеризуються одночасним враженням декількох органів, частин тіла.

Ускладнення дифтерії

Паралічі, переважно піднебіння, голосових зв’язок, дихальних шляхів, шиї;
• Неврити;
• Нефроз;
• Інфекційно-токсичний шок;
• Міокардити;
• Найнебезпечнішим ускладненням хвороби є летальний результат, який обумовлений отруєнням організму токсином, який виробляє бацила Леффлера в процесі її життєдіяльності в тілі людини.

Важливо! При симптомах дифтерії обов’язково зверніться до лікаря для точної діагностики та лікування.

Профілактика дифтерії містить наступні заходи:

– Вакцинація – застосування щеплень, що містять адсорбований дифтерійний анатоксин ( Акдп-Анатоксин, Акдп-Вакцина, АДП, Адп-М, комбіновані аналоги). Ціль вакцинації при дифтерії – створити тривалий імунітет проти дифтерійної палички. Вакцинацію проводять 3-кратно, з 3-х місячного віку, кожні 30-40 днів. Ревакцинацію проводять через 9-12 місяців від дня 3-го щеплення. Дорослим роблять щеплення кожні 10 років, до 56-літнього віку. Ефективність вакцинації проти дифтерії й безпека щеплення для здоров’я людини прямо залежить від якості вакцинних препаратів.
– Щорічний плановий огляд дітей і людей, що пра
цюють у великих колективах;

– Ізоляцію хворих при підозрі або діагностуванні дифтерії в умовах стаціонару;
– Дезінфекція місць і предметів побуту хворого;
– Дотримання правил особистої гігієни;
– Уникати торкання обличчя брудними руками;
– Спостереження лікарем за пацієнтом, хворого на ангіну, фарингіт, щоб з появою ознак дифтерії, відр
азу ж направити хворого на стаціонарне лікування для недопущення поширення інфекції.

За матеріалами інтернет-видань підготувала лікар-методист

КНП «Черкаська міська інфекційна лікарня» ЧМР І.О. Рудень