Що таке дифтерія?
Дифтерія – інфекційне захворювання яке протікає гостро, та характеризується запаленням, переважно ротоглотки, основною причиною якого є потрапляння в організм бактерії Corynebacterium diphtheriae (бацила Леффлера, розмов. дифтерійна паличка).
Назва хвороби утворилась від грецького слова «diphthera», що переводиться як — плівка, перетинка. Серед інших її назв виділяються – дифтерит (застаріла назва хвороби), злоякісна ангіна, смертельна виразка глотки, петля ката, сірійська хвороба.
Крім ротоглотки (близько 90% усіх випадків хвороби), інфекція провокує розвиток запалення в бронхах, носі, очах, на шкірі й статевих органах.
Розвиток дифтерії
Джерелом збудника дифтерії (дифтерійної палички — Corynebacterium diphtheriae) є носій інфекції – хвора людина.
Шляхи передачі – повітряно-краплинний (через чхання, кашель, розмову на близькій відстані), контактно-побутовий (через порізи, травми, садна, кон`юнктиву ока), харчовий (вживання інфікованої їжі).
Інкубаційний період ( від моменту потрапляння інфекції в організм до перших ознак захворювання) становить від 2 до 10 днів.
Найбільш частим місцем, де осідає інфекція є ротоглотка. Серед інших місць можна виділити – трахею, бронхи, носову порожнину, поверхню шкіри, очі, статеві органи.
Після потрапляння дифтерійної палички на слизові оболонки ротоглотки, вона виділяє екзотоксин і інші патологічні ферменти, які утворюють у даному місці вогнище запалення – розвивається некроз епітелію, гіперемія судин і підвищена проникність їх стінок. Далі вогнище інфекції й навколишні його тканини покриваються фібриновою плівкою, яка на початкових стадіях виглядає як желеподібний наліт і легко знімається, але з часом наліт ущільнюється, набуває сіруватого відтінку, а при спробі його зняти виступають краплі крові. Однак слід зазначити, що при легкому перебігові захворювання, фіброзний наліт не покриває слизових.
Поширення інфекції по всьому організму відбувається через кровоносні й лімфатичні судини, отруюючи організм і викликаючи локальний лімфаденіт, набряк тканин, розлад серцево-судинної й нервової систем, вражаються нирки, надниркова залоза й інші органі й системи. При цьому підвищується температура тіла, з’являється нудота, загальна слабість, ніс закладений.
При важкому перебігу хвороби розвивається набряк піднебінного язичка, дужок і мигдалин,що звужує прохід глотки.
Дуже важливо приділити належну увагу хворобі вчасно й не допустити зв’язування виділюваного дифтерійною паличкою токсину зі специфічними рецепторами клітин, тому що на пізніх стадіях введення антитіл уже не може нейтралізувати токсин в організмі.
Після дифтерії імунітет не завжди захищає людину від повторного інфікування й розвитку хвороби.
Симптоми можуть змінюватися, залежно від локалізації, форми й стадії хвороби:
o Збільшення піднебінного язичка, дужок, мигдалин, а також можливий на них плівковий наліт, найчастіше сіро-білого кольору;
o Гіперемія (почервоніння) і набряк горла;
o Незначний біль у горлі, особливо при ковтанні;
o Збільшення шийних лімфовузлів, набряк шиї;
o Підвищення температури тіла, аж до 41 °С;
o Загальна слабість, млявість, нездужання, підвищена сонливість;
o Головний біль, запаморочення;
o Нудота, іноді із блювотою;
o Блідість шкірних покривів.
1. Дифтерія ротоглотки діагностується в 95% усіх випадків захворювання. Симптомами є різке підвищення температури тіла до 38-39 °С, наліт на мигдалинах і на слизовій навколо мигдалин, загальне нездужання, слабкість, головний біль, біль у горлі при ковтанні, гіперемія й набряк мигдалин, піднебіння й дужок, незначний біль у шийних лімфовузлах.
Дифтерія ротоглотки підрозділяється на наступні форми:
Локальна дифтерія – зустрічається в 75% хворих дифтерією ротоглотки, характеризується, що легко знімається нальотом на мигдалинах, який може бути присутнім близько 6-8 днів, різким підйомом температури тіла, яка через кілька днів нормалізується. Підрозділяється на наступні типи:
o Острівцева – наліт на мигдалинах нерівний, у вигляді різних по величині острівців.
o Плівкова – мигдалина вкривається щільною, білувато-сіруватою фіброзною плівкою, при знятті якої слизова починає кровоточити, а на місці знятої плівки, наступного дня з’являється новий наліт.
o Катаральна – характеризується невеликим почервонінням і набряком мигдалин, незначним дискомфортом у горлі при ковтанні, субфебрильною температурою тіла. Діагностується рідко.
Розповсюджена дифтерія – характеризується утворенням нальоту за межами ротоглотки, при цьому симптоми інтоксикації більш виражені, спостерігається збільшення лімфовузлів і їх чутливість при пальпації, біль у горлі. Звичайно розвивається з локальної форми хвороби.
Субтоксична дифтерія – характеризується тими ж симптомами, що й розповсюджена форма, але відрізняється від локальної набряком підшкірної клітковини в області шиї, над шийними лімфовузлами, та часто носить однобічний характер.
Токсична дифтерія (1, 2 і 3 ступеню) – характеризується гострим початком перебігу хвороби, різким підвищенням температури тіла ( аж до 41 °С), головним болем, сонливістю, млявістю, болем у горлі, а іноді й у животі. В ротоглотці, на перших стадіях спостерігається гіперемія, набряклість і желеподібний наліт, що легко знімається, який через пару днів стає щільним фіброзним шаром білувато-сіруватого відтінку, при знятті якого слизова починає кровоточити. Наліт повністю покриває мигдалини, піднебіння, дужки. При 2 і 3 ступенях хвороби набряк майже перекриває просвіт зіва, може розвинутися періаденіт. Серед інших ознак можна виділити – закладеність носа, зміна голосу, солодкувато-нудотний запах з ротової порожнини, набряклість шиї, нудота, блювота, тахікардія, ціаноз губ, зниження артеріального тиску. Чим вище ступінь хвороби, тим набряк шиї більше, досягаючи навіть область, нижче ключиці, а симптоми стають більш вираженими. Найчастіше, токсична дифтерія відзначається в дорослих, і приблизно в 20% всіх хворих даним захворюванням. Іноді носить комбінований характер, поєднуючись із враженням носа й гортані.
Гіпертоксична дифтерія – характеризується важким перебігом, є найбільш складною й небезпечною для життя формою хвороби. Розвивається звичайно на тлі інших захворювань – алкоголізмі, гепатиті, цирозі печінки, цукровому діабеті. Характеризується різким початком і стрімким розвитком запального процесу: висока температура тіла ( до до 41 °С), озноб, зниження артеріального тиску, слабкий пульс, слабкість, блідість, запаморочення, головний біль, шкірні й внутрішньоорганні крововиливи, кровотечі. У хворого домінують ознаки інфекційно-токсичного шоку, який може привести до летального результату вже на 1-2 день від перших симптомів хвороби.
Геморагічна дифтерія – характеризується великими кровотечами (переважно з носа, ясен, органів травлення), кров’янистими дифтерійними нальотами.
2. Дифтерійний круп
Дифтерійний круп найчастіше розвивається в дорослих пацієнтів, і звичайно поєднується з дифтерією ротоглотки. Розвивається протягом 3-х стадій, кожній їз яких властиві різні клінічні прояви. Розглянемо їх:
o Дисфонічна стадія супроводжується грубим гавкаючим кашлем і осиплістю голосу. Тривалість становить 1-3 дня в дітей і до 7 днів у дорослих.
o Стенотична стадія супроводжується афонією, беззвучним кашлем, тривожністю, блідістю шкіри, ціанозом, утрудненим диханням із шумом, подовженим вдихом, тахікардією, втягуванням виступів грудної клітки.
o Асфіксична стадія супроводжується частим і поверхневим диханням, ниткоподібним пульсом, зниженим артеріальним тиском, ціанозом. Далі у хворого порушується свідомість, з’являються судоми тіла, після чого хворий помирає від асфіксії.
Дифтерійний круп також підрозділяється на наступні форми:
3. Дифтерія інших локалізацій
Дифтерія носа – характеризується утрудненим носовим диханням, не вираженою інтоксикацією організму, серозно-гнійними або сукровичними виділення з носової порожнини, а також гіперемією, набряклістю, ерозіями й фіброзним нальотом на слизових носа. Біля носових ходів можуть бути ознаки подразнення, з кірочками що мокнуть.
Дифтерія очей — протікає в трьох формах:
o Катаральний перебіг – супроводжується запаленням кон`юнктиви ока й скудними виділеннями з органів зору, нормальною або злегка-підвищеною температурою тіла;
o Плівчастий перебіг – супроводжується субфібрильною температурою тіла, гіперемією кон`юнктиви й утворенням на ній фібринової плівки, серозно-гнійними виділеннями.
o Токсичний перебіг – характеризується гострим початком, набряком вік, рясними сукровично-гнійними виділеннями з очей, набряком обличчя, утворенням фібринової плівки, локальним лімфаденітом, симптомами інтоксикації організму.
Дифтерія шкіри – характеризується слабо-вираженими ознаками інтоксикації, брудно-сірим фіброзним нальотом, гнійними виділеннями у місці порізу. Формування запального процесу відбувається в місцях порізів, саден, тріщин, відкритих поранень, попрілостей, екземи, грибковому враженні шкіри.
4. Комбіновані форми дифтерії характеризуються одночасним враженням декількох органів, частин тіла.
Ускладнення дифтерії
• Паралічі, переважно піднебіння, голосових зв’язок, дихальних шляхів, шиї;
• Неврити;
• Нефроз;
• Інфекційно-токсичний шок;
• Міокардити;
• Найнебезпечнішим ускладненням хвороби є летальний результат, який обумовлений отруєнням організму токсином, який виробляє бацила Леффлера в процесі її життєдіяльності в тілі людини.
Важливо! При симптомах дифтерії обов’язково зверніться до лікаря для точної діагностики та лікування.
Профілактика дифтерії містить наступні заходи:
– Вакцинація – застосування щеплень, що містять адсорбований дифтерійний анатоксин ( Акдп-Анатоксин, Акдп-Вакцина, АДП, Адп-М, комбіновані аналоги). Ціль вакцинації при дифтерії – створити тривалий імунітет проти дифтерійної палички. Вакцинацію проводять 3-кратно, з 3-х місячного віку, кожні 30-40 днів. Ревакцинацію проводять через 9-12 місяців від дня 3-го щеплення. Дорослим роблять щеплення кожні 10 років, до 56-літнього віку. Ефективність вакцинації проти дифтерії й безпека щеплення для здоров’я людини прямо залежить від якості вакцинних препаратів.
– Щорічний плановий огляд дітей і людей, що пра
цюють у великих колективах;
– Ізоляцію хворих при підозрі або діагностуванні дифтерії в умовах стаціонару;
– Дезінфекція місць і предметів побуту хворого;
– Дотримання правил особистої гігієни;
– Уникати торкання обличчя брудними руками;
– Спостереження лікарем за пацієнтом, хворого на ангіну, фарингіт, щоб з появою ознак дифтерії, відразу ж направити хворого на стаціонарне лікування для недопущення поширення інфекції.
За матеріалами інтернет-видань підготувала лікар-методист
КНП «Черкаська міська інфекційна лікарня» ЧМР І.О. Рудень